Форум » Креативи » Хоч шось в цьому житті ми вже бачили (г. Пікуй) » Ответить
Хоч шось в цьому житті ми вже бачили (г. Пікуй)
Reshtunn: Два тижні матрасу в місті і, курча, чуєш шо шось не то. Починаєш мерзнути на вулиці, з носа текти, спина чомусь болить від компютера. Ясно одне - треба якнайшвидше лізти в гори, хоча б на один день, і здобувати нову порцію імунітету на наступних пару тижнів. Наявність автомобіля відкриває порядник кусок гір, яикй раніше був недоступни для одноденних походів. Або доступний - але з не надто комфортним добиранням. До них відносяться маршрути з Осмолоди і Гути, Пікуй і багато інших. До того лазилося переважно навколо обох залізниць, шо гарантувало надійне поверенення назад. Але ж Карпат є набагато більше! Для тестування ідеї автопоходів, автомобіля і себе, було обрано гору Пікуй. Нескладне добирання по гарній трасі, достатня висота і слава гори, шо аж не пасує на ній не бути. Ідея виявилася досить цікавою, бо швидко назбиралося аж дві! машини людей, дехто навіть приїхав з Києва спеціально на цей похід. Як назло для водіння і на щастя для споглядання гір - напередодні випало багато снігу. Їхати було не дуже комфортно, фури то і діло накривали нашого маленького таврольота хвилями грязюки з мокрим снігом, місцями мело так шо ніц не видно було - але за 3 години заїхали. Шо цікаво. Протягом дороги погода кілька разів змінювалася з Снігопаду - на сонячне і безхмарне небо І так само назад - по Дорозі зі Стрия ми бачили всі зірки як на долоні, хоча у Львові була повна каша як на небі, так і на дорогах. Заїжджаємо в кінець села, їмо, передіваємся і рушаємо вперід назустріч казці. Як я скучив за цими відчуттями недоторканого карпатського лісу. Коли пухнастий сніг прикриває всі дрібні деталі, коли дерева перетворюються на казкових істот а під ногами незаймана снігова гладь. Холодне повітря з характерним сніговим присмаком по особливому вдихається, приємно охолоджуючи тіло. Йдемо вперед і ні про шо не думаємо. Деколи аж шкода торкатися цієї гілочки, шоб необережним рухом не зруйнувати все це. І хоч навколо туман, холодно і сиро (абсолютно вороже середовище для жителів міст) - нас переповнює драйв, енергія безтурботного щастя і піднесення, радості і сміху. До цього на Пікуї був Унфогівен і Таня, але обоє з іншого боку. Маркування майже всі під снігом, тож йдемо по азимуту і ледь замітній дорозі. Забігаючи наперед скажу, шо ми майже ніде не зблудили, зробивши лише невеличкий гак. Дуже люблю в горах, коли під час сходження дорога йде весь час вверх і вверх. Тоді розумієш, шо ти набираєш висоту і стаєш все ближчим до гори. Натомість коли треба спускатися - ніби сили і витрачаєш, але все рівно потім треба буде ше раз піднятися вгору. Дорога На Пікуй майже завжди йде рівно вгору і цим мені вона дуже сподобалася. Через півтора години виходимо на галявину. Тут ми розуміємо, шо за дві години піднятися не вийде. Снігу по пояс, кожен крок дається з великим зусиллям. Перед нами стрімкий підйом, місцями близбкий до вертикального. Думаємо може там змело вітром сніг - таде, його там ше більше! Шоб зробити крок вгору треба руками хвилину розгрібати сніг перед собою, копаючи, по суті, канаву, висота якої доходила до півтора метри. Смереки і ялівець далеко під ногами сприймається як щастя, як єдина надійна опора яка скорочує загрузання в сніг. Та й самого снігу є багато різновидів: пухкий, зверху пухкий а знизу кірка, зверху кірка а знизу пухкий, з двома кірками на різних рівнях(найтяжчий), весь міцний як лід, але коли стаєш - провалюєшся. Єдиним щастям були три сходинки на підйомі, які ми могли досить швидко долати навкарачки На решту дороги в нас йшло багато сил і часу. Третя година. Видираємся на третю і останню сходинку - перед собою не бачимо нічого. Навколо туман, йти можна вправо або вліво рівно. Прямо спуск і хіба лишається дорога назад. Славік з Танею в один голос кажуть, шо нам направо, бо ми на хребті. Нехай, йдемо пару метрів і починається різкий спуск. Шось не то. По компасу гора має бути прямо - але там чомусь різкий спуск. Тут вітер троха прояснює картину і стає видно шо далі також є підйом і атм вище, ніж ми є зараз. Дівчата кажуть йти назад, ми їх вмовляємо ше на пару хвилин, раптом там вершина, а ми її просто не бачимо. Дівчата погоджуються. Як це не дивно - але спуску було лише два метри, а туман робив оптичний обман і він здавався на метрів 50. Йдемо ше десь 200м прямо - явної вершини не видно, все вверх і вверх. Тож дотримуємо обіцянки і вертаємся назад. Доходимо до попереднього місця і тут якраз вчасно по наших слідах свіжі і розпашілі видираються люди з другої машини. В них є GPS! І до вершини вьсого 130м і 70 метрів перепаду висоти. Нормально. Ніякої мови про йти назад бути не може і вже в 4 годині ми на Вершині! Ура! Ми зробили це. Хоч шось в цьому житті ми бачили (хто не бачив Пікуя - той не абчив нічого). Правда вітер дме несамовито, та й темніти починає. Шлях вниз займає незрівнянно менше часу і сил. Йдемо веселі, жартуємо, знайомимся, шукаємо спільних знайомих. І хоч в шкарах чвакає (бахіли, як завжди, я віддав ), куртка мокра, на волоссі - кількохсантиметрові бурульки - але нам абсолютно не холодно. Плюс всі в передчутті канапок, теплого чаю, солодощів і комфорту, шо чекаю внизу. Приходимо до машин, скидаємо в багажник всі речі і мокрий одяг. Ось вона, перевага автомобіля! Маленька завелася з першого разу, бензину ніхто з місцевих не злив, так шо можна їхати. Правда до Сколе на дорозі бушувала така завірюха, шо більшість фур стояли, а ті хто їхали сунулися з черепашою швидкістю. Легкові автомобілі були більш проворні, місцями можна було їхати навіть 40км/год По Дорозі зі Стрия у Львів на язику весь час крутилася пісня Кому Вниз: "Нееезгаси вогоооонь Пииивом Оболоооонь" інкапсуюючи в собі моє захоплення горами, зоряним небом і бажання відпочити та розслабитися. Хоча, як не дивно, у Львів я заїхав живіший, ніж зазвичай буваю після таких походів, коли назад добираюся мукачівкою(яка, до речі, нас була двічі перегнала, раз ранком а раз ввечері ) чи маршруткою. Такий транспорт розкумарює, а за кермом мусиш бути зібраний, шо й дає свій позитивний ефект. Дякую всім за компанію, запрошую нових знайомих реєструватися на Бескиді і почастіше лазити з нами в гори! Фото: http://picasaweb.google.ru/ryshtun/nfovWH
Ответов - 2
Lopik: Великий "-" авта - горівки пити не можна.Вось!
Reshtunn: Там, то дійсно мінус :(
полная версия страницы