Форум » Креативи » На Старій Бляді (Похід до Сивої Кобили) » Ответить
На Старій Бляді (Похід до Сивої Кобили)
Reshtunn: За останніх пів року я не те шо не мав нормальної відпустки, а ше й часто працював понаднормово і добровільно (с)екскурсоводом у вільний від роботи час. Влітку у відпустку не підеш, бо треба в Штати їхати і до конференції всякі дівайси готувати. Потім те саме, через місяць в Німеччину. А по вихідних чи діггерів у підземелля воджу, чи самому з кимось лажу. Це все, звісно, дуже класно і це є супер відпочинок. Але трохи не те, шо дає відпустка. Нема довготривалого відриву від роботи, підсумовування зробленого, усамітнеття/удвоєння і забування про всіх решта. Тому я й виріший зробити собі мегаматрас у Верховині. Перед тим суботу-неділю поводив Київських колєґ по Індастріалу, зїздив на Львівприлад та Водокачку. Тобто завершив міські плани; і вйо у Верховину. Те, шо сюда не прокладена залізниця - великий плюс. Бо нема туристичної галузі, а з нею і цивілізації, від якої так кортить втекти. Натомість тут є купа гір, досить непогано зберігшихся Гуцулів, власне живе Пиво і хата мого знайомого, де я й вирішив пожити. Жити можна було б і в наметі десь у горах, але я від цього вже втомився і хочеться людського комфорту, вареників, душу і так далі.... Хоча від гір я теж не відмовився, злазивши на Білу Кобилуі Магуру. До речі, сама дорога сюда варта окремої розповіді, місцеві в своїй рідній обстановці не змушені вдавати з себе культурних та вихованих віджигають оп повній. Перший день я ніц не робив, тобто не то шоб зовсім ніц, робив тільки те, шо хотів. Порубав дрова, сидів годинами і втикав на гори, ходив неспішачи, сьорбав пиво. О надував матрац моєї душі, як я тебе люблю Воно, до речі, тут дійсно живе і не гірше як в Німеччині. Робиться прямо у Верховині, інградієнти імпортують. Звичайно, наливають не у ті бокали, і якшо з собоу - то у півторалітрові пластикові пляшки. Але яке це має занчення, коли воно справді класне пиво по 4 грн!!! У Львові таке хіба в Криївці по 60 грн за 2 літри(менше брати не можна). У дзизі то шо подають, вони явно халтурять і самі його не варять. На другий день все таки скортіло кудась пройтися, тим більше надворі офігенна осінь. Найближче і найкайфовіше - на Білу Кобилу. Друга - гора програмістів Магура(1024м рівно). Якшо хтось захоче повторити - не дивіться на карту. Половину доріг по яких справді ходять гуцули і які є розчищені та втоптані - там нема Зато є купа стежок якими ганяють корів і ходять лісники на обхід. Я в тих місцях вже був два роки перед тим з пластунками і тому знав шо до чого. Є Два нормальні шляхи. Тяжкий, довгий і черехз гори, та легкий і короткий через Село Віпче. Обоє починаються однаково, біля вказвника наліво "Віпче", який знаходиться на головній трасі Верховини. Я туда пішов тяжчою дорогою, захотілося поностальгувати за пласткунками Для цього пройшовши 150м від траси слід перейти деревяне вориння зліва. Якшо хотіти легшою - слід йти далі прямо і прямо через Віпче в Великий Присліп (найвисокогірніший присілок Верховини). І опинитеся перед самою Білою Кобилою яка буде справа(Сива Кобила - По Місцевому). Звершувши, йдемо прямо 100м і після перелазу деремся вліво траверсом вгору. Туда йде лісовозна дорога, по бокам видно хати. Тут не зблудиш, дорога одна. Наша ціль - зайти за Великий Погар через Малий Погар. Вже після 15хв. ходу можна насолоджуватися панорамою половини Чорногори, включаючи Попа-Івана І Вухатого Камня. Вони, до речі, майже зливаються, бо на одінй прямій. Саме тому шо посітйно зупиняєшся аби зробити знимку з нового, ще кращого ракурсу, підйом здається легким та веселим і зовсім не втомлює. Під самим малим Погаром можна піти напряво траверосм, але там болото. Я ж йду в лоб, долаючи короткий, але досить страмкий підйом. Навіть не віриться шо тут колись ходив гусеничний тарктор по молоко Виходимо на полонину, бачимо нашу ціль і ше купу казкрвих гір. По дорозі йдемо далі аж до Випчинки, і там перевалюємся за хребет. Перед нами внизу - Присліп. Найвисокогірніший присілок Верховини. І дійсно, тільки пару хат на відстані кількох кілометрів, цвинтар всього на 15 хрестів(і то за всі роки!) та сині гори, які явно не місто, навколо. Білу Кобилу треба штурмувати влоб досить крутим схилом. Але воно того Варте. З вершини видно всю Чорногоро від Петроса і до Попа, Свидовеця кусок, Румунські і Гринявські гори. Короче тут дуже класно, особливо якшо ше додати червоний і зелений, жовтий і сірий, коричневий і оранжевий кольори навколишніх схилів. Дорога до неї від Погарів також пряма, з невеликим нахилом і через дуже мальовничий мішаний ліс. Від Білої Кобили можна піти або в БерЕжницю(наголос на другий склад), або спуститися через Довбушеву могилу в Присліп і легкою дорогою вернутися назад, чи вліво на захід до Греготу і далі в Кривопілля. Я вибираю другий варіант. До Білої Кобили 12км, назад ше 8. Якраз добре для розминки і відпочинку. Йду направо через ґорґанські цекоти, нетипові для тутешніх лісів і спускаюся на маленьку полонинку. Звідти вліво - Бережниця, вправо - Присліп. До речі, забув, стежки аж до полонини не має, лісом прийдеться йти напролом. Ну а далі по вкатаній дорозі добігаю до розвилки на Великий Присліп(бо перед тим був малий), кудою треба йти якшо хотіти легко на Білу Кобилу, можна навіть на машині. І попри хати ше з деревяним дахом і колодязі з журавлем плавно скочуюся до себе назад додому, де на мене вже чекає смачнюще холодне пиво в холодильнику. Хат з деревяним дахом я не зустрічав навіть в старій частині Лавочного. А тут вони на кожнім кроці! От шо значить, нема залізниці. Думаю як буде війна, сюди прийдуть вже аж після Яремче, Ворохти і Косова в останню чергу, а може й взагалі не прийдуть. Важливі дороги сюдою не проходять, підприємств нема, а то шо тут культура - най собі буде, культурою танки не випустиш і в бій її не пошлеш Так шо не даремно Франко, Грушевський і ше багато хто від міста тікали саме сюди. В Велике, але дуже автентичне селище. Гарно виспавшсь після вчорашньої прогулянки (то типу коли спиш скільки хочеш, а як прокинувся то ше з годину лежиш і вирішуєш, шо більш приємніше: лежати далі, чи душ і неспішне сніданнє), вийшов я десь коло другої в напрямку центру Верховини. Треба було купити квиток на завтра, і від мишей трутку, жеби всі в хаті повиздихали. А раз я на автостанції - то гріх і на хребет Магури не видертися. Для цього від автостанції слід звернути наліво і перед заправкою вписатися в поворот направо. Зблудити тут можна хіба шо вночі і шоб був туман. Гора над головою чітко вказує азимут. Пройшовши ше з 300 метрів бачимо нову червону капличку зліва. Це початок і кінець сходження Якшо піти зразу наліво різко вниз, а далі через річку і вкатаною грунтовою дорогою - вийдемо на траверс хребта шо веде в його кінець, якшо рахувати від Верховини. Дорога пролягає з невеличким підйомом, дуже легка та матрасна. А назад тоді спускатися через початок хребета і вниз до асфальтної дороги. Якшо ж піти далі прямо асфальтованою дорогою - на хребет видеремся вже досить скоро. Через кілометр слід звернути наліво перед перевалом між хребтом і Магуркою(1024), там перейти кладку і також доброю стежкою піти різко вгору і так аж до самої вершини. Кладку і дорогу також не пропустиш. Вгору підйом йде стрімкий і без передишок, прийдеться добряче спотіти. Так як в мене коліна ше від вчора після спуску цекотами ниють, то я вирішив піднятися тяжкою дорогою вверх(підйом коліна так не навантажує), а спускатися легкю та пологою Якшо хто матиме машину - завжди може підїхати аж під сам хребет з двох боків Хребет Магура - справжня Боржава посеред Гуцулії. Стрімкі але плавні схили з травою і афенами, майже рівний верх, чудові краєвиди, всі люди далеко внизу. Можна побачити одразу весь вчорашній шлях, зробити гарну панораму Верховини, досхочу намилуватися поодинокими ґраждами, коровами і конями шо доїдають залишки трави, віцями та отарами. А ше чорногірський вітер приємно розмазує піт по обличчю , добре шо я куртку взєу. Якшо внизу типова осіння тепла погода - то тут, 1116м, вже відчувається холодний дотик осені. Дуже цікаво дивитися на присілки Верховини, які розкинулися від лівого до правого горизонту внизу. Безліч горбів і долин, копиць та вориння, хат та доріг. Як попадеш туда - сам не виберешся, хіба місцевого провідника наймати Ми ж звертаємо вниз з хребта і кількома десятками метрів нижче виходимо на добротну дорогу, яка й виводить назад до Каплички. Всього прогулянка зайняла 4 години, 18км по карті, дала масу позитивних осінніх думок, розслабила і здійснила мою ідею фікс: побувати на тому горбі, шо я го постіно бачу перед собоу як приїжджєю у Верховину. А виявляєсі шо то не горб - а цілий хребет, просто знизу не видно! ПС. Дякую господаревій за хату. Мишей покормиу, пічку справно топиу, все поприбирау, дров нарубау, хоча місцями від дріу і сам не сильно відрізняуся. Фото тут: http://picasaweb.google.ru/ryshtun/LvdhkC http://picasaweb.google.ru/ryshtun/IOdsRC
Ответов - 0
полная версия страницы