Форум » Креативи » Тру індастріал » Ответить

Тру індастріал

Reshtunn: Шо таке Індастріал? Це закинуті людьми промислові або житлові споруди, які за довгий час були частково поглинуті природою, освоєні та перероблені нею, змінені та тарнсформовані з штучного обєкта в природний. Саме в цьому і є та мігічна та притягальна сила індастріалу. У спогляданні впорядкованого хаосу(тобто природи) на прозорому дослідному склі, яким є очищений від будь-чого природнього стерильний залізобетон. На цьому фоні природа проглядається у зовсім інших формах, ніж зазвичай її можна спостерігати в горах чи у лісі. На перший погляд вона і непомітна. Але її присутність є очевидною, бо вона додає красу. Якшо зараз глянути на ці колись потворні каркаси, то побачим красу. Саме руйнування, що завдані прородою, додають особливого шарму і, власне, індастріалу цим колись монструватим будівлям. Лазити по діючим заводам чи будинкам, які ше є в процесі будівництва, зовсім не цікаво саме через відсутність впливу природи. Нашими обєктами були а) кругла споруда прямо за податковою б) недобудований корпус католицького університету троха збоку від податкової. Почали з пергшої.Кругла будівля, шо нагадує язичницький жертовник своєю внутрішньою випуклістю і пустотою, дуже гарно збереглася. майже ніде не видно сміття, на стінах є мармуроваплитка. Всчередині круглого залу мокро та лунко. Зверху через отвір в стелі падає троха світла. Над цим всім висить незрозуміла металева конструкція. На рівні другого поверху є балкони. Обходимо весь перший і другий поверхи, заходимо в кожен коридорчик і виїмку, все досліджуємо і аж іпсля цього вйо на гору. До загадкового отвору. Попри стіну там де мала бути колись сцена, вгору йде драбина. Досить непогано збереглася, можна ше буде нею дітей водити. Залазимо нагору. Вся стеля покрита металевою сіткою з арматури та труб. Можна легко нею пересуватися. Є поручні. Доходимо до центрального отвору-вікна. Воно троха припіднімається над дахом у вигляді маленької вежі, такі часто ставлять на куполи церков. Є чотири вікна у чотири сторони світу. З бетонної стелі над нами постійно капає вода. За багато років вона поутворювала сталактити і сталагміти, шо їм позаздрить будь-яка печера. Всі вони мають біло-жовтуватий відтінок і красиво блистять. Сталактити переважно тонкі і довгі. Натомість сталагміти грубі і овальні, стеляться по землі як медузи, утворюючи різні химерні візерунки та сягаючи навіть 10 см у висоту. Один гарний "сталактит" був напівштучного походження. Вода постійно стікала по товстій металевій трубі і повністю покрила її кількохсантиметровою кіркою відкладень. За рахунок цього утворився кількохметровий в довжину і товщиною з ногу "сталактит". Спускаємся вниз у підвали. Вони мають багато відгалужень і ходів, хоча й не дуже довгий, але, зате, цікавих. Є багато різних кранів, комунікацій, переходів. Одна і єдина з дверей виявилася закритою. Пролізши під нею я побачив шо це є електрокімната. Було спеціальне підвищення для трансформаторів, збереглися чотири шафи з електроустаткуванням. За рахуток тяжкості добирання все збереглося в хорошому стані. Одним словом є де полазити, особливо якшо піднятися наверх. Оглянувши всі "красоти" йдемо до другого будинку. Сюда найкраще заходити зі сторони Стрийської паралельно залізниці. Одразу ж попадаєш на другий поверх, де немає собак. Взагалі ж то охороняти тут нема шо, якби хтось не відгородив собі кілька кімнат і не зробив з них складу будматеріалів. От собаки його й стережуть. Якшо перша будівля справляла враження своєю формою, впорядкованістю та незвичністю, то ця - своїм тру індастріалом. Величезні площі як в довжину, так і простір вверх. Купа заліза, бетону та цегли. Багато переходів, проходів і провалів. Дійсно є де полазити. Правда пересуваємя оборежно. під нами досить непевна підлога, та й історій нам порозказували про ями, прикриті картоном, куди можна провалитися. навіть стоячи на другому поверсі і дивлячись вниз захоплює дух. Скільки висоти. А ше ліфтові шіхти вверх, вертикальні цегляні стіни по 30 метрів заввишки і добру сотню завширшки. Без жодного отвору чи виступу. Джалізові балки, по яких можна перейти на іншу сторону провалля. Підіймаємся на третій поверх, той шо з зовнішніми великими бетонними ребрами, які видно на фотографіях. Це - один з найбільш мальовничих поверхів. Бетонні ребра, через які можна дивитися на львів. Каскад з кількох десятків арок, які йдуть одна за одною як в старовинному середньовічному замку. Центральна площа що внизу, з висоти виглядає як атомний ректор всередині. Такий як го по телевізорі показують. Знаходимо гарні сходи і підіймаємся ше вище - на останній поверх. Тут досить чисто, видно шо "туристи" не часто ходять. Та й будівельного сміття не багато. Це напевно був технічний поверх, де вставляли стержні в реактор і слідкували за температурою всередині. Принаймні залізні балки над ним і багато дрібних кімнаток наштовхують на таку думку. Ше троха - і ми на даху. Саме те шо ми і чекали. Одразу ж біжимо дивитися на круглу будівлю зверху. мучить питання - чи це вертолітний майданчик, а чи шось недобудоване, а чи може оглядовий телескоп хотли ставити. Насправді все набагато простіше. Верх будівлі своєю формою нагадує тарілку. Похилу по краях з впадиною по центру, З якої виступає вже згадувана міні вежа. Весь дах покритий бітумом. Тобто призначення даху було одне - збирати воду і постачати її в водопровідну систему будинку. Тому на горі так багато труб. Так шо не тільки Європейці дбали про екологію і використовували екологічно чисту воду. З високого даху простягається чудовий краєвид на передвечірній Львів. Видно Високий замок, зелень стрийського парку, Куполи церков на СИхові, Науковій, Любінській. Багато різних водонапірних веж і будинків. І все це теж колись через багато років стане індастріалом. Або, хоча б памяткою архітектури. На самому даху поріс грубезний шар моху, давши тим самим поживу для дерев. Берези, обліпиха, всякі кущі попросли по краю будівлі, обгородивши дах живою загорожею. А посередині пусто і рівно. Дуже затишно та комфортно. Нам Обом з Богданом приходить одночасно думка, що тут прикольно прийти осінню, з пивом і закускою. І помедитувати зверху на жовтий Львів. Не будучи стривоженим сторонніми людьми, шумом транпорту чи іншими незручностями. Троха збоку від даху, ближче до краю, стоїть одинока будівля. Входи на рівні пояса, певно колись планувалися сходи. Привабила вона нас своєю незвичністю і нетиповістю. Плюс всередині ми побачили купу різного мотлоху, що різко контрастувало з чистотою і стерильністю в інших приміщеннях. На підлозі валалися всякі ручки, поламане дитяче піаніно, папери, косметички, пачки від презервативів, дошки, каміння, лялька та ше купа всього різного. Біля стіни ближчої до входу з двох боків на акуратно поскладаних картонних коробках стояли два мотоциклетних шоломи. Правда дещо менші, ніж завжди, якісь певно дитячі. Явно було видно, шо їх хтось поставив тут спеціально. Кімната дуже нагадувала зону з DOOM-у, коли на постаменті в закинутій кімнаті далеко вгорі лежить маленький червоний череп який потрібно взяти. Ну що ж, треба подивитися шо воно таке. Тому й полізли ми всередину. Обдивившись все навколо ми з Богданом піідйши до шоломів і тут сталося шось не то ..... Темнота, шум - і я вишу на ліктях, а під ногами землі не чую. Розумію, шо підлога під нами провалилася. Перша думка- де Богдан. Але чую його голос знизу (а там мінімум 4 метри) і він каже шо всьо нормально. Хух, аж від серця відлягло. Мені повезло більше. Я був ближче до краю і як падав лівов руков там де лікоть і аж до суглоба сперся на один край, а правов - на інший. Як то в мене так вийшло я сам не знаю. Але спасибі рефлексам, якими наділила нас матінка природа . Зразу ж спускаємся до Богдана. З ним дійсно все в порядку, він виходить до нас сам, ознак шоку не видно. Каже шо здавалося йому ніби летить пять хвилин, все було дуже повільно. І приземлився він теж дійсно щасливо сракою на рюкзак. Тим більше щасливо шо зразу збоку були штирі арматури. Обслідуємо уважно місце. Виявляється - шо все це було зроблено спеціально. Над ямою постелений картон. під ним - тонкі деревяні планки, шоб не прогинався і не видавав. На картон насипано бетоно-піску, шоб він нічим не відрізнявся від підлоги. Мало того, шо падати 4 метри, так ці уроди ще й спеціально закопали під ямою арматурні штирі. Шоб в сраку і нирки залазили. Ростик каже, шо Хуліганка була впала за дуже подібних умов. Тільки на сходах, так шо було без приманки. І тепер він точно розуміє, шо це так само було підстроєно, напевно тими ж людьми. Так само був арматурний штирь, картон і пісок. Знешкоджуємо другу пастку, про себе думаємо нехороші речі про тих, хто то тут зробив і шо б ми їм за це зробили. Потім сіли поїли на даху чорного хліба з Салом, яке завжди з собоу носить Богдан. Обговорили, розказали, поділилися враженнями. Все таки гарне тут місце, дуже якесь затишне. Вже в сутінках спускаємся вниз. Задоволені пригодами і тим, шо все добре сі скінчило. Тішимся шо досить легко здобули такий цінний і корисний досвід. шкодуємо тільки шо ніхто не взяв фотєга. Правда питання чи є сенс сюда йти вдруге - хіба щоб повести когось, показати і йому ці чудеса і красоти. Все таки для себе найбільш гострі відчуття переживаєш коли лізеш на обєкт сам, без провідника і попередніх знань. Тоді кожний крок - це досягнення, за поворотом - невідомість, а кожне нове відкриття - особливе. А з провідником, який тут вже був, все виглядає просто, безпечно і банально. Зникає та перчинка, яка надає тому всьому екстріму гостроти. Було нас четверо: Bigdan, Extremal, Пінгвін і я, Golem. Всім дякую за компанію. Сподіваюся ше не на один спільний похід.

Ответов - 4

Norbert: Там на першому поверсі, з південної сторони є, апасне сцобако. І не одне... І ше сторож соваєтсо туди-шюди.

Reshtunn: Так. Ми знали про них. Четай креатифф!

void: Ех, в мене дитинство пройшло на тій будові. Перша зламана нога в товариша, перша пляшка горілки "на троїх" :) Там є декілька цікавих приміщень, підлога яких наніц засипана презервативами )) Частина будови була відведена під столовку (то якраз поверхом нижче від того місця де Андрій на фотці, якшо то Андрій і якшо я правильно зорієнтувався :) ) і там ще до недавнього часу лежали акуратно поскладані алюмінієві тарілки з залишками їжі. Будову колись будували зеки яких привозили з якоїсь-там колонії під Львовом. По периметру стояли вишки з серйозними дядями з калашами. На стінах останнього поверху (обидва входи туди недавно замурували) красуються такі таблички у вигляді розмазаного по стіні розчину, на яких написи типу "Вася Пупкін, Харьков, осталось 8 лет..." Те приміщення шо на першій фотці колись по плану мало бути Будинком Офіцерів, а те що зараз податкова - якоюсь там обласною лікарнею.


Reshtunn: Перша фотка - то приміщення шо біля Стрийського парку, зараз належить католицькому університету. На двох решта - кругла будівля за податковою. На рахунок презервативів і решти сміття - на диво там чисто. Я аж сам здивувався. Або то хтось прибирає, або наші йобарі це місце чимось недолюблюють і віддають перевагу кущам стрийського парку. Дивно шо така будівля - і чиста, ніби тут недавно ше робочі були. Це явно нетипова ситуація. Може їх відлякує гавкіт собак в університеті і їх наявність на автстоянці поблизу. На рахунок столової - ти напевно мав на увазі приміщення католицького університету. А я на фотці в крглій будівлі. Так, там це дійсно можливо. В Круглій будівлі під першим поверхом лишень декілька маленьких кімнаток з трубами, кранами і електричноми шафами. На рахунок зеків. Якшо то і вони будували - то будували якісно. Бо 1 - стоїть вже з 20 літ. 2 - цегла покладена рівно, і взагалі все дуже акуратно і надійно.



полная версия страницы