Форум » Креативи » You say мені welcome to... » Ответить
You say мені welcome to...
Reshtunn: Наскільки сильно я люблю Україну, ЛЬвів і свій спосіб життя в ньому я зрозумів, коли прийшлося летіти в Сполучені Штати. Вже за два дні перед вильотом я не міг знайти собі місця, по сто разів оглядав улюблені місця, старався запамятати найменші дрібнички. Доробити всі початі справи, прокататися ніби востаннє на велосипеді, викинути сміття. Так ніби я назавжди їду. Три тижні без України, без гір, без можливості помандрувати кудась з Бескидівцями здаються мені дуже серйозним дискомфортом. Їхав напівпустою маршруткою до аеропорту, думав про Людей яких висилали з рідних місць в Сибір. Як їм було, шо вони відчували. Напевно шось подібне. В мене були відчуття ніби розходжуся дівчиною. Коли ше почуття є, але очевидно шо нічого з того не вийде і ви змушені будете розстатися. Правий був Андрухович, коли писав в 12 обручах, шо в нас духовне завжди переважатиме матеріальне. Тому відлучення від рідного але не зовсім матеріально влаштованого життя є гіршим, ніж добробут у чужій країні. В Штатах я вже раз був півтора року тому. Але це було не так. Тоді ше студенту було цікаво там побувати, не було ше такої привязаності до гір, до мандрівок, до свого житла. Та й летів я з досвідченими людьми і виконував для них роль багажу. А тут летимо повністю самостійно з своїми однолітками Андрієм Сметаною і Петром К2. ЛЬвівський аеропорт виконаний в стилі сталінського барокко пригнічує ше більше своєю колгоспністю. Як можна в такому місті як ЛЬвів тримати аеропорт рівня автобусної зупинки глухого карпатського села? Та ше й розписи на стінах, шо зображують трудові будні доярок. Одним словом - Ужос. Все настільки тхне провінційністю, шо хочеться пошвидше звідси відлетіти. Туалет-параша, крісла прикручені одне до одного, пофігістське відношення персоналу, ніби нас садять в маршрутку до Бібрки. І вага періоду бабці Австрії. ЛЬвів з висоти - це шось особливе. Основні вулиці густо-густо прикрашені золотими новорічними вогнями. Як на рекламі Кока-Коли, коли всьо світиться. Перехрещуючись ці вулиці утворюють химерні візерунки. Над цим всім в повітрі висить магічний талісман, різнокольорова вежа. Він парить на висоті кількаслт метрів над імстом, охороняючи його від москалів, жидів та інших злих сил :) Простір між вогняними лініями автомагістралей заповнений хаотичними мурашками вже не жовтого, радше білого кольору. Світло від будинків розпорошує творить німб, який накриває весь Львів. Коли літак починає робити поворот, помічаю німецький хрест, шо утворюється вулицями В районі Кульпарківська - Наукова Володимира Великого і Стрийсикої. На карті його не побачиш, але за рахунок кута зору і тіні хрест получився класний :) Не встигли ми ЛЬвівська ґазету перечитати як сіли в Києві. Без пригод, без будь-яких краєвидів. Бориспіль далеко від міста, вразити не має чим. Виходимо з літака, збоку стоїть махіна Боїнг-767. З вікна аеропорту чи по телевізору він не справляє такого враження, як коли стоїш з хвоста і навіть не можеш окинути одразу все поглядом. Це величезна залізна птаха, один розмір якої говорить про його серйозність. Стоїш як перед величезною статуєю, витвором високого інженерного мистецтва, сучасною Монною-Лізою. Хочеться завмерти і помедитувати на це поістину грандіозне видовище. Але, на жаль, нас заганяють в автобус і везуть до геть зі злітної смуги до приміщеннь, шо світяться неподалік. Їх аеропорт, між іншим, нічим не кращий за ЛЬвівський. Правда появилося відчуття походу, організм перестроївся на інший лад, зосередився і почав працювати як в горах; Тобто розслаблено-зосереджено, готовий до будь-чого, отримуючи задоволення від самого процесу подорожі. Bergson на спині цьому, напевно, також сприяв :) Поселилися в готелі Бориспіль, для матрасів тих 300 метрів від аеропорта до самого готелю їздить спеціальна маршрутка. Ну але ми, звичайно, йшли пішки. Готель - стандартна панельна споруда стилізована під євроремонт, але нам, шоб переночувати і випити пляшку коньяку, більшого і не потрібно. Минулий раз ми летіли з пересадкою через Амстердам, а цього напряму з Києва до Нью-Йорку. З києва, між іншим, мені значно більше сподобалося. Нема стільки всяких формальностей, майже ректального огляду при посадці в літак, співбесіди довшої ніж у посольстві. Тут всі свої люди, раз-два сіли і полетіли. Пасажири і стюардеси теж свої, коли просиш дати подвійний сік бо ти з бодуна, то не питаються "А де це" і "Чи там посуха" :) КиЇв зверху враження не справив - день. Правда Гугл мап рулить, все виглядає абсолютно так само. Ніби сунеш повзунок масштабу вниз. Все сіре, костурбате, помережене павутиною доріг і річок. Зате небо.... З ілюмінатора скільки не кинеш оком видно біло-сині хвилі Соляриса, які пливуть, трансвормуються, імітують і піддаються імітації. Небо згори нагадує мозок, з усіма незчисленними складками і переходами. Не ти летиш над ним, а він рухається під тобою. Часом він грається з тобою, відтворюючи на поверхні картинки з твоєї підсвідомості, часом видає чудернацькі багатоповерхові фігури, часом стає пластичним, піддаючись кожному поруху твоєї думки.Ось де насправді формується ритм життя в містах. Не на сонці, не в Сузірях Діви - а саме тут. Бо яка погода - так люди себе і почувають, такий в них настрій, плани, вчинки. Гігантський мозок обдумує,зважує яку погоду наслати тут і там, як покерувати далі землею. ПОтім небо переростає в суцільне молочне під тобою, як деколи буває на Чорногорі. Потім розпадається на окремі складові, купчачись їжакуватими хмарами. Всі хмари плавають в одній горизонтальній площині. Повітря вище неї (де ми лутимо) чисте і прозоре, як літнім сонячним ранком. Видно на багато миль, тьфу, кілометрів навколо. Натомість нижче хмар парує синювата димка, але вона не дуже заважає бачити землю. За рахунок димки створюється враження ніби земля на рівні хмар, а все нижче під водою. Нью-Йорк тривав пів години. К2 каже шо він з усіма пригородами займає площу еквівалентну ЛЬвівській області. І дійсно, куда не кинеш оком стомленим - кругом одноповерхова забудова. Лише цибулини водонапірних веж виділяються серед лабиринту крихітних цяток - будинків. Правда перед самою посадкою вдалині замаячіли два острови з шпилястими скелями - хмарочосами. Ось така вона Америка, неосяжна, акуратно-квадратна і одноповерхова. І знову черги до паспортного контролю, забирання багажу, здавання багажу і очікування на літак до Сіетла - кінцевого пункту мандрівки. ЛЬвівський час десь коло 10 вечора, місцевий - обід. Тобто переліт з Києва до Штатів зайняв рівно світловий день. За пять годин перельоту до Сіетла мені знадобилися тільки слова Yes(коли пропонували їжу) і Thank You за неї. І попередній раз було так само. Складається враження шо для спілкуванні в суспільстві потрібні тільки два слова: "Ку" і "Кю". :) При перельоті не було хмар і чудово проглядалися гори на заході континенту. Якшо порівнювати з Карпатами, то наші виконані в Стилі Барокко, а їхні - Готика. Практично нема плавних кутів, всі вершини шпилясті, схили рівні, переходи між між ними утворюють чіткі грані. Гори всі приблизно одного рівня, не більше 2 км. Але вдалині над ними височіє одна велетенська, покишо мені невідома, Гора. В порівнянні з нею все решта тільки горбики. От би туда полізти! Взяли в аеропорту машину і поїхали до готелю. Вже вечір і все світиться міліонами вогнів. За вікном живий телевізор: ті всі самі хмарочоси, такі красиві і величні здалеку та сірі і нецікаві зблизька. Порт, набережна. Не втрималися і спробували шось фотографувати, але нічого, звісно не вийшло. Петро свій фотік не взяв, а моїм особливо не розженешся. По біологічному годиннику саме початок дня, по місцевому - середина ночі. Хоч-не-хоч, а треба лягати спати, шоб вже акліматизованим зустріти завтра Католицьку Паску!
Ответов - 17
Reshtunn: Тут дуже гарна природа. І повітря. Смереки, якиі повсюди, наповнюють повітря приємним хвойним запахом. Після обіду виглянуло сонечко і ми з К2 вирішили прогулятися. Місцевість горбиста, доглянута. Дорога йде практично завжди через ліс, типу як з Винник до Львова. Ліс тут ніхто не вирубує, а стараються примостити свою халупу якось між дерев. Так шо її не завжди і видно з дороги. То, шо в штатах можна тільки їздити - фігня повна. Не тільки ми йшли велодоріжкою, яка тянеться всюди обабіч обидвох сторін дороги. Було ше й багато "корінних" жителів. Часто зустрічалися ділянки тротуарів по декілька сотень метрів. Ніхто на нас особливої уваги не звертав, аж поки ми не побігли кросом під гірку - шоб розімнутися троха. Потім пішли до пірсу, на набережну. Мали можливість помилуватися заходом сонця, чайками. За екологію тут справді дбають. Всі стовпи виключно деревяні з суцільних стовбурів, автомобілів з чорними газами теж нема. Біля одного з досить пожвавлених шоссе ми побачили як Ви думаєте кого? - неправильно, зайця! Який спокійно жував собі травичку на узбіччі. Крім екології тут ше дбають про зовнішній вигляд. Шоб принаймні знадвору все виглядало красиво, всюди настелено дерену, посаджені кущі, ніде не видно бруду. Коли падає дощ і ти їдеш по трасі, то машина лишається чистою. І ше один цікавий момент. Зайшли подивитися в місцевий книжковий магазин за книжками по електроніці і програмуванню. Книжки ті ж що і в нас, ті самі мякі обкладинки, той самий газетний папір, ціна правда вдвічі а то й в більше разів вища, десь в районі 40-80$. Натомість красиві, різнокольорові, в твердій обкладинці грубезні книженції по мистецтву, з фотографіями визначнийх місць йшли по 15-25$. Все точно навпаки як у нас :) І шо дорогих машин тут нема - теж фігня. Просто тут смаки дещо інші, ніж у наших бандюків. Народ розїжджає на спорткарах Ферарі з відкритим верхом, танкоподібних джипах Cherokee, блискучих чоперах. А не на мерседесах і бмв, які підкреслюють хіба шо форму полосок на костюмах :) Неподалік завод Боїнга, теж варте уваги видовище. На нього є навіть трьохгодинна екскурсія з показом всього виробничого процесу. А в нас на Поляроні ше досі діє пропускна система входу, "державну тайну" охороняють. Вже втомлені після 10км асфальту, якого мої черевики ше не бачили і після штатів навряд чи десь побачать знову, вернулися назад в готель. Все тихо надворі, нема пяних криків і оглушливої музики. Разючий контраст, особливо коли згадуєш як Наші Нашу Паску святкують. ФОТГИ: http://picasaweb.google.ru/ryshtun/USATrip
Lopik: Та гура що видніласі зліва до підльоту в Сіетл - то є Рейнер. Там багату НЛО і це ,як не странно , вулкан. Діючий при чому - просто неактивний зараз.Висота цього чуда десь біля 4.5км. Взимку туди не пускають лазити. Сезон відкривається десь в травні. Зпарава туже мала бути висока гура - це вроді Сент Хелен або шось таке. А живете ви в Маклтіо - там дуже живописні місця з видом на залів. І ще там наглі голубі білочки лазєть по гутелю і інколи навідуюцця кабанорозмірні єноти.
Lopik: нє. справа вроді Бейкер . тоже вулкан. ви живете в сеймонебезпечній зоні. Тому народ живе в одноповерхових деревяних будиночках
Reshtunn: День за днема спливали трудові будні. Я не міг вже дочекатися пятниці, коли ми мали йти до Еріка пити флєшку ґорівеґи, завбачливо привезеної з собою. Але цей день, все ж таки, настав. Наша тричвертівка Хортиця в них пішла на ура: слухали ролінгів з платівок, пили пиво зроблене Еріком(дуже навіть непогане), лялякали про то та про сьо. На наступний день поїхали в їхні гори. Без жодних амбіцій, просто поффтикати. До Рейнера (4500м) їхати далеко, на нього лізти треба кілька днів з мотузками і карабінами, тому сенсу на нього дертися нема жодного. Зате недалеко є гірськолижний курорт, красиві краєвиди. Дорога Стрий-Сколе, а точніше Mukilteo-Stiven Рass проходить повз мальовничі горби гір, які тут тільки но починають повставати з-під землі. ТОчнісінько так само як їхати на Сколе. Ерік був в Сколому, і саме він придумав це порівняння Дорога тут як чужорідний елемент на тілі гір, як стрічка скотчу приклеєна до вазонку. Ліс, сам по собі, побудований по принципу впорядкованого хаосу. Тобто, в ньому на перший погляд все відбувається хаотично, але в загальному воно не виходить за межі певних законів. Як от дерева падають де і коли їм хочеться, але це ніколи не порушує загальної структури лісую Вони не падаєть в одному місці всі, а в іншому жодне - а рівномірно. І тому ліс здається завжди однорідним. Так самоб наприклад, і наші дороги, шо зроблені як небудь, з елементами хаосу і невпорядкованості, з кривими стовпами і кусками сміття дивляться на фоні лісу більш природньо, ніж стерильно чисті та ідеально симетричні американські хайвеї. КОли я їздив в останню мандрівку http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=519, то думав шо снігу в цьому сезоні вже більше не побачу. Помилявся. Сніг, шо густо, як ніколи раніше, заповнив мою зиму, не хотів так просто мене відпускати. Білого, пухкого, хрусткого і по самі помідори снігу тут аж предостатньо. Шкода тільки шо пізно приїхали, так би ше й на лижах повозилимся. Навколишні гори довгий час були закриті, тому гарно збереглися, не відчули на собі впливу найстрашнішого звіра. Деколи, як розказували, можна знайти індіанські артефакти, предмети побуту, залишки житла. Та й назви тут всі індіанські. А чого вартують тільки хідники, шо продаються як сувеніри! 1:1 як наші гуцульські: технологія виготовлення, ромбічні малюнки, зміна кольорів з оранжевого на зелений на сірому тлі і так далі. Вся різниця тільки в стрілах і луках, яких гуцули не зображали. Фото тут: http://picasaweb.google.ru/lh/viewPhoto?uname=ryshtun&aid=5181158892421209153&iid=5183389350542400866 Якшо ви думаєте, шо мені тут почало подобатися - то глибоко помиляєтеся. Мене тут все страшно харить, а це - вірна ознака, шо воно погане. Дивно, адже я людина яка любить у всьому порядок, якість, довершеність і не терпить розгільдяйства. Мені мала б подобатися Америка! ШОб зрозуміти причину, я вдався в історію. Хто підкорював Америку? Хто тут жив колись і чиї діти живуть тепер? Люди, які кидали все шо мали в Європі і їхали світ за очі будувати новий світ такий - як він має бути в їх уяві. Світ складається з матеріальної і духовної частин. Питається, якої з цих двох їм бракувало вдома, шо вони поїхали геть? Духовна частина є в нас самих і коли її бракує, то переїзд в америку цього не виправить. Тобто очевидним стає, шо причиною було матеріальне. Вони прагнули землі, бути самі собі господарями. Їм бракувало матеріальних благ. Вони увяляли нову землю красивою і процвітаючою. В результаті багаторічних старань вони все ж таки зробили її раєм на землі. Зробили такою, як уявляли, благополучною, влаштованою, процвітаючою, красивою, прибраною, довершеною. Але все це тільки в матеріальному плані. Ці люди в принципі не цікавилися духовним розвитком, і це відобразилося, також, на матеріальній культурі. На відміну від європейської, коли в кожній речі є багатовікоі традиції ремісників, в кожному місті - відзеркалення архітектури древніх фортець; тут все виключно раціональне. Будинки, дороги, "американські речі" - під зовнішньою довершеністю криють в собі пустку. Пустку відсутності в них жодної душі, пустку фальші. Це як суцільні та постійні усмішки і "всьо ОК", шо приховують від зовнішнього світу внутрішню пустку людини. Після роботи всі одразу ж йдуть десь їсти в кафе чи ресторан, шоб не лишатися самому вдома. Видумують собі всякі атракції,живуть на роботі, по вихідних обовязково якісь заходи. Все, тільки б не думати, тільки б не лишитися на одинці зі своєю порожнечею. Ше троха і мене тут стошнить від цього всього. Р.С Саме тому американці, як ніхто інший, в пошуках роботи легко переїжджають з місця на місце, зі штату в штат. Їм легко кинути все в одному місці і поїхати в зовсім інше. Бо в них тече кров пращурів, які в свій час кинули все в Європі, а потім ше неодноразово кидали в самій америці, кочуючи зі штату в штат. Аж поки не заселили їх всіх.
Reshtunn: Їздили сьогодні в Сіетл у музей Авіації. Фото тут: http://picasaweb.google.ru/lh/viewPhoto?uname=ryshtun&aid=5181158892421209153&iid=5183696960395108082 По музею ми ходили три з половиною години, і то тільки дивилися і фотографували, не читаючи нічого, не переглядаючи спеціальних фільмів, не мурдуючи авіасимулятори. Хоча насправді зависати тут можна днями. Музей містить колосальну кількість експонатів, майже всі з них колись справді літали. Окрема і дуже цікава секція про космос. Про історію Боїнга, про першу і другу світові війни. Дивуєшся колосальному стрибку, який зробила авіація в міжвоєнний період. А також як ця сукупність каналів, гвинтів і поршнів могла працювати Цікаво було розглядати зразки радянської космічної техніки. Між іншим - все автентичне, написи на російській навіть у непомітних місцях, елементна база, стиль виготовлення. Напевно нелегко було все це роздобути. Якшо хтось потрапить в Сіетл - рекомендую відвідати. Адреса тут: http://www.museumofflight.org/Portal.asp?Flash=True
Lopik: Про лазіння в душу американцям - неблагодарна справа. Не будь у них душі - не було б Джека Лондона і О'Генрі, не було б "Вогнів великого міста" Чапліна чи "Білосніжки" Діснея, не було б Елвіса чи Дженіс Джоплін, а пожарніки б не бігли б тушити ''близнюків" знаючи при цьому ,що вони от-от обваляться... Ти слухав Дженіс Джоплін? Послухай кантрі чи блюз, подивись Чапліна чи Білосніжку і зроби тоді сам висновок. Соррі за наїзд - але твій висновок від нєвєжества. Ти просто мало знаєш їх і їх культуру.
Reshtunn: Вибачатися нема за шо. Полеміка тут доречна. Я не кажу шо всі до одного, нога в ногу. Є, звісно, нормальні, той же Ерік, наприклад. Але, ти сам того невідаючи підтвердив мою теорію. Ти перерахував, але забув взяти відношення до кількості населення. Чому мацьопка, в порівнянні зі штатами, Європа продукує згаданої тобою культури в десятки, якшо не в сотні разів більше? І не забувай який вклад в америку зробили власне емігранти, інтелігенція, вигнана різними режимами. Вони під теорію не підпадають, бо виїжджали не по своїй волі.
Lopik: хєх. Америка по суті зявилася з другої половини 19 століття - а у Європи за плечима пару тисяч років - Греція, Рим ,Ренесанс. Тож якщо міряти - то давай міряти за останні 200 років. Давай перечислим кількість гуманістів за цей час у Америці і в Європі і розкинем пропорційно до кількості населення. Боюсь що Європа не продукує не те що в десятки разів - а взагалі менще ніж Америка. А Америку без сумніву зробили емігранти - бо по суті там інших людей крім індєйців -НИМА. Ну давай - начинай перечисляти європейських гуманістів, а я перечислю американських. (Чур - Левка Дурка в гуманісти не зачисляти - бо тоді з моєї сторони буде Брітні...)
Lopik: Не хочу тебе розочаровувати - але є певні історичні закони розвитку цивілізацій. Кожна цивілізація на певному етапі розвитку мала свій культурно-духовний пік. В Єгипті цей пік прийшовся на XV-XII століття до нашої ери, для греків - VI-IV століття до н.е., для Риму - I-III століття, для Арабів - VIII-X cт, для Європейської цивілізації - це від епохи Ренесансу (XIV ст) до пори великих гуманістів (Ніцше, Маркс, Бетховен) до XIX ст тобто. А в Америки ця епоха почалася в XX ст - коли Європі прийшов кирдик і великі катаклізми (як в свій час Риму чи Єгипту).Американські письменники, режисери, архітектори, економісти, композитори і музиканти - всі вони в топі гуманістів 20 століття. Навіть Олег Скрипка - і той співає "Summertime" ,написаний американцем Гершвіном в 20-х роках (мюзікл Поркі і Бєс ). ну і т.д.
Reshtunn: Гм. А може і ти хочеш неньку полишить і світ за очі податься? Шо так яросно захищаєш ідеологічних ворогів?
Lopik: ще б взнати їхню ідеологію для начала... Мого прадіда в свій час обявили троцькістом - навіть не знав , бідолаха, як правильно це слово вимовляти (не говорячи вже про ідеологію)
Reshtunn: Вчора гуляли нічним Сіетлом: Матриця (вид з Вежі на місто) : Вежа: Вогонь з-під землі: Вночі Сіетл ше красивіший як вдень. Краса хаосу. Коли будується окремо взятий будинок чи квартал ніхто не думає, як він дивитиметься вночі в ансамблі аналогічних. Але, чомусь, все виходить дуже красиво. Правда тільки вночі :) Потім ми гуляли даунтауном, відбивалися від навязливих бомжів, переходили вулиці на червоне світло і шукали де б випити :) На наше щастя все закінчилося благополучно :D Включили собі гадів і, дрімаючи під рівномірний гул двигуна, думали, як за пару днів вернемся в своє рідне місто Львів.
Lopik: красіво канєшно (нужно что-то дєлать спєшно!). А от проблемні характери деяких членів колективу звичайно засмучують....
Lopik: вчора говорив з тобою не Майкл, а я по месенджеру....
Reshtunn: Я так і зрозумів. Характерні фрази: 1) "Развалілі страну, разваравалі всьо" (розказував свою думку про Україну) 2) "Ну в прінціпє от готеля пряма до офіса Сайпреса автобус ходіт" (тонкий натяк шоб ми їздили на роботу самі) 3) "А зачєм подаркі вобше даріть, какой от ніх толк" (це коли ми купували сувеніри) 4) "Ну мнє поработать нада" (стандартна відмазка коли шось просиш) 5) "И вобще, я нє обязан вас возіть" (коли він без нашого відома і згоди замовив нам шатл до готелю, а сам хтів їхати в gym)
Lopik: Хтєлось би вислухать также і другую сторону.
Reshtunn: Нема питань, форум загальновідкритий!
полная версия страницы