Форум » Креативи » Дитяча Мрія » Ответить
Дитяча Мрія
Reshtunn: З балкону моєї оселі в Дрогобичі видно гори. Змалку дивився я в їх сторону і думав "Як би то класно було прийти звідти". Власне не піти туди, в невідомість, а прийти до рідних місць з далекої і недосяжної мрії. Я ріс, краєвид лишався незмінним. І ось настав той момент.... Пробна мандрівка місцями старту вдалася на славу http://pre.forum24.ru/?1-14-0-00000011-000-0-0-1205239271 і в мене в голові визрів маршрут: Сколе - Коростів - Козьова - Орявчик - Росохач - Росохацькі полонини - Зубриця - Майдан - Новий Кропивник - Східниця - Борислав - Трускавець. Виходило шо ми пересікаємо весь національний заповідник "Сколівські Бескиди" по діагоналі, шо надавало маршруту символічного підгрунтя. Маршрут зацікавив багатьох, але магічна цифра 85км горами ше й на початку сезону діяла відлякуюче. Дехто, на жаль, не зміг. Вийшли в Сколому - потужній вітер мало не здув шолома. Зі Сколого рушили ми по 9 в напрямку Коростева. Швидко їхати не давав вітер, та й були ше не розігріті. Тарас вибрав якраз вдалий темп і так ми доїхали без зупинок до Козьової. Тут одразу ж за поворотом стоїть "музейний експонат" у вигляді стайні, біля нього попоїли і неспішачи рушили підйомчиком до Орявчика. Тут вже пішли всякі історії, жарти. Перед самим Орявчиком перший серйозний 2км підйом, який всі подолали на відмінно дружньою компанією. Тут знову підживилися, пофоткалися з лижниками. ДАлі йде "взілтна смуга для велосипеда", як казав ЕОБ, до Мити. Мій максимум 55,7км/год. В порівнянні з минулим тижнем - красота. Нема жодного туману, все як на долоні. Зправа видно Росохацькі полонини. Такі близькі і, водночас, такі непідступні. Підніматися на них, як я тепер зрозумів, можна будь-якою дорогою шо йде в їх сторону. Вони всі ітак сходяться і прийдеться ровер пхати. В нашому випадку розпашілі від швидкості велосипедисти зустрілися з крижаним холодом. Спочатку було харево, шо так поволі пхаємся. Але потім стало привично. Цих півтора години підйому на хребет були найтяжчими. Сила туриста не в тілі, вона в голові. В горах не має значення твій фізичний стан, стільки ти мязів накачав внизу. Головне - розум, який веде тебе вперід. Ти відчуваєш енергію гір і вона дає силу йти. З часом ти цього набираєшся все більше і більше, і сила духовна переростає в силу фізичну. Коли перші рази лазиш в гори, коли стає особливо тяжко, подумки говориш собі: "І нашо я сюда поліз. А чи мені було зле внизу!?". Але, завершивши похід, ти переосмислюєш своє ставлення до нього і розумієш, шо ці думки були наслідком фізичної слабкості і шо гори це класно. Тому, чим більше лазиш в гори, тим більше набираєшся в них сили і той психічний барєр, коли втома перемагає розум, росте і росте. І з часом він зникає. Саме тому найтяжче було спочатку, поки організм не зрозумів шо він в горах і треба починати брати в них енергію. А потім на хребті стало вже легше. Уявіть собі підйом з ровером на Цитадель зі сторони трамвайної зупинки напролом по лісі, коли снігу мінімум 20см, а подекуди і поки не впрешся виступаючими частинами тіла. І цей підйом довжиною більше кілометра. І ви зрозумієте шо таке пійом весною на Росохацькі полонини. З Хребта нам відкрилися чудові краєвиди. З півдня знайомі обриси Боржави, долини Росохача, з Півночі - помнута і дика країна "Бескид". В якій дороги прокладені по звірячих стежках і не на всіх вершинах були люди, так їх багато. І якшо комусь здасться шо 1000 м це низько - хай попробує на них видертися. Прийдеться долати мінімум 400м перепаду напролом по лісі. На хребті йти легко, місцями можна було б навіть їхати, якби ми були варятами. Адже зламатися самому чи зламати так велосипед дуже легко. Дує вітер, тому приходиться шолом замінити на шапку. Але в руки і ноги не холодно, хоча одітий зовсім не по погоді . Після кількох пілйомчегів і спусків дійшли до Високого Верху. Кілометр - півтора зайняв близько години. Але там де має бути дорога вниз - снігові наддуви з відємним кутом нахилу. Як ми не старалися - але придатного місця для спуску так і не найшли. Дуже хочеться на праву частину і дуже не хочеться на ліву. Чітко проглядається рельєф, видно навіть за якою Горою має бути Зубриця (певно звідси походять народні травознавці Зубрицькі). Тому йдемо далі по Хребту, хоча дороги нема навіть на Карті. Не кажучи про місцевість. До Омріяного Спуску йшли ше зо дві години подолавши зо 5, а може і більше підйомів-спусків. З чого я дуже тішився, шо перевиконали план і пройшли хребтом взвічі далі ніж планували. Навколишні пейзажі вїлися в память, буду їх памятати до глибокої старості За маленьким горбиком в лісі стало видно село Зубрицю, все як пише карта. А раз так- то всьо гуд. Вліво назад йти не прийдеться. В крайньому разі напролом в лісі зробимо тих пару кілометрів. Та й на галявині виявився прутень від копиці, а значить має дусь бути дорога. Так помаленьку вниз - і знову весна. Знову снігом навіть і не пахне. Юра пробує їхати, але це не найкраща ідея. Коріння, каміння, все таке... дуже затишний ліс, слідів Людської діяльності навіть на деревах не видно. Росохацькі полонини з цієї сторони - найкраще місце для відпочинку з дівчиною на природі. Тихо, спокійно, красиво, безлюдно, купа дров і струмків. Безліч варіантів продовження маршруту. Можна тижнями сидіти, поки не обходиш всі навколишні ліси. В Зубриці були о 6. Привели в лад коників і вйо додому. Якось ноги самі гнали 32-35. Місцями на підйомах 24. Проїхали Майдан, величну Річку Стрий (повноводна, метрів 100 завширшки, а в свій час я міг ногою затулити її витік біля Лавочного). Перший серйозний перевал був в Кропивнику, після нього тривалий відпочинок. Розуміємо, шо до Трускавця ше 20км, а часу всього 20хв. Ми зробили все шо могли, обговорюємо варіанти ночівлі. Весною нам не вдалося подолати маршрут шоб встигнути на електричку, хоча в один світловий день ми вклалися. Може літом буде швидше Зі Східниці перевальчик на Борислав і .... Кілометрів з 10 їхали як на мотоциклі. Тільки рулили і гальма тиснули деколи. Такого затяжного спуску я в житті ше не мав. На Боржаві було не так, приходилося гальмувати постійно. Значно покращив техніку педалювання вгору. Дивно як все міняється. Я виріс в Дрогобичі, Бориславі і Трускавці. В Дрогобичі ше вулиці памятаю, а в двох решта містах - всьо помінялося за тих 8 років. Зовсім не ті орієнтири, та й ніч вже. Приходиться перепитувати Людей. Всі втомлені, неохота зараз робити зайву відстань. Благополучно очистили кіоск в Бориславі і Доїхали в Трускавець. Місто горбате, постійний підйом - спуск. Але нам, після перевалу в Східниці, його подолати шо двічі на бордюр вискочити. Вокзал - величезна трьохповерхова махіна з купою тунелей, бійниць і потаємних кімнат . І то всьо пусте. Ні про які поїзди і мови бути не може. Є тілько кімнати відпочинку. Після недовгих переговорів нас поселили чотирьох на 2 паспорти в загальну кімнату, за інтерєром шось середнє між найдешевшим готелем і кімнатою в гуртожитку. Ше й два дєди-комуністи там жили. Приїхали на курорт "водічкі попіть", а грошей на нормальний санаторій не мають. ОТ і живуть як негри в бараку. А як хроплять.... В житті не чув такого храпу. Якби не був такий змучений, то встав би і заткнув одному з них пащеку початим рулоном туалетного паперу, який я завбачливо завжди беру з собою у похід. Сума - 95км, час їзди(і ходьби також) 8,5 годин. Купа лише позитивних вражень, дуже цікаве товариство. Поступово доходжу до думки, шо 4 якраз було добре і, простіть мене Любко з Буром, добре шо ви не поїхали Фотги тут фотги
Ответов - 1
Reshtunn: Кульне відео з походу http://www.youtube.com/watch?v=hZ-s7HWi1F8
полная версия страницы